Нічого, все це вилікує смерть.
Это великолепно.
Затравка сюжета проста: есть такой себе Лицей послушных жен, где готовят идеальных женщин для элиты, напоминающий несколько учебное заведение из книжки "Не отпускай меня" Исигуро, и группа учениц внезапно узнает, что лучшая выпускница совершила самоубийство... Одновременно бабушка погибшей девочки просит саксофониста-детектива-любителя расследовать это дело.
А дальше по тексту понимаешь, что сюжет - приманка, чтобы сказать о важном. О целостности и осколках. О культе глупости и гламуре. О "золотой молодежи" и безнаказанности (и ведь реальные же события в ход идут! Сцена в ресторане имела место в Луганске год, что ли, назад). О музыке (прекрасная, просто прекрасная мелодия для саксофона!) и утраченном рае.
А дальше понятно, что в книге все не зря и нет ни одной ненужной ноты. И правильный финал-подарок героям, за который автору благодарна.
" - Записали? Добре. Додайте пару фраз особисто від мене. Ну, з тих, що ви пишете зазвичай...
<...> Секретарка напружилась, згадуючи "номер п'ять", і невпевнено процитувала:
- Здолаємо країну... ой, тобто руїну... разом?"
"Утрачений рай - це коли починаєш мислити самостійно.
І тоді вже не можеш заснути. Не можеш сприймати події в одній площині, мов розкладений пасьянс, де кожна карта кладеться на своє місце і все сходиться.
Починаєш розуміти, що яблука не завжди бувають солодкими, а посмішка - відвертою. Кожен постулат, що надійшов ззовні, підлягає ретельній і прискіпливій перевірці. І втрачаєш довіру до всього."
"Велика чоловіча спокуса - розбестити невинну істоту протилежної статі. Тільки б знайти її - таке собі люстерко, в якому відіб'єшся на повний зріст з усіма своїми нездійсненими фантазіями, удаваним досвідом і пихатістю півня, що розпускає хвіст за першої ж ліпшої можливості. Привчити її до своїх примх і видресирувати на команди, які будеш подавати легким порухом брів. Намалювати на цьому люстеркові (її ж помадою!) свою задоволену пику".
Затравка сюжета проста: есть такой себе Лицей послушных жен, где готовят идеальных женщин для элиты, напоминающий несколько учебное заведение из книжки "Не отпускай меня" Исигуро, и группа учениц внезапно узнает, что лучшая выпускница совершила самоубийство... Одновременно бабушка погибшей девочки просит саксофониста-детектива-любителя расследовать это дело.
А дальше по тексту понимаешь, что сюжет - приманка, чтобы сказать о важном. О целостности и осколках. О культе глупости и гламуре. О "золотой молодежи" и безнаказанности (и ведь реальные же события в ход идут! Сцена в ресторане имела место в Луганске год, что ли, назад). О музыке (прекрасная, просто прекрасная мелодия для саксофона!) и утраченном рае.
А дальше понятно, что в книге все не зря и нет ни одной ненужной ноты. И правильный финал-подарок героям, за который автору благодарна.
" - Записали? Добре. Додайте пару фраз особисто від мене. Ну, з тих, що ви пишете зазвичай...
<...> Секретарка напружилась, згадуючи "номер п'ять", і невпевнено процитувала:
- Здолаємо країну... ой, тобто руїну... разом?"
"Утрачений рай - це коли починаєш мислити самостійно.
І тоді вже не можеш заснути. Не можеш сприймати події в одній площині, мов розкладений пасьянс, де кожна карта кладеться на своє місце і все сходиться.
Починаєш розуміти, що яблука не завжди бувають солодкими, а посмішка - відвертою. Кожен постулат, що надійшов ззовні, підлягає ретельній і прискіпливій перевірці. І втрачаєш довіру до всього."
"Велика чоловіча спокуса - розбестити невинну істоту протилежної статі. Тільки б знайти її - таке собі люстерко, в якому відіб'єшся на повний зріст з усіма своїми нездійсненими фантазіями, удаваним досвідом і пихатістю півня, що розпускає хвіст за першої ж ліпшої можливості. Привчити її до своїх примх і видресирувати на команди, які будеш подавати легким порухом брів. Намалювати на цьому люстеркові (її ж помадою!) свою задоволену пику".